Як євреї змінювали Чернівці, і як місто змінювало євреїв

Уявити Чернівці початку ХХ століття лише як «австрійське місто» - означає побачити тільки половину картини. На вулицях звучала німецька, але дедалі частіше - їдиш. У міській раді помітну роль відігравали єврейські представники: на початку ХХ століття вони посідали 20 із 50 місць. У крамницях і конторах працювали єврейські підприємці та службовці, у лікарнях, університеті - єврейські фахівці. Працювали синагоги, єврейські установи - школи, товариства, благодійні організації. Тут сперечалися про релігію, політику, сіонізм, соціалізм і майбутнє єврейської культури. Це була історія не маленької замкненої національної громади. Це була історія великої міської спільноти, яка протягом кількох десятиліть стала одним із головних творців самого обличчя Чернівців.Перша відома письмова згадка про євреїв у Чернівцях датується 1408 роком. У XVI-XVII століттях єврейське населення міста збільшувалося. Євреї займалися передусім торгівлею, а громада мала власний кагал - орган самоврядування, який, серед іншого, мав судові та адміністративні функції. Основною мовою єврейського населення був їдиш. Тоді ще не існувало того міського світу, який сьогодні асоціюється з австрійськими Чернівцями. Перелом настав у XVIII столітті. У 1774 році Буковина перейшла під владу Габсбургів. Австрійська адміністрація того ж року нарахувала в Чернівцях 468 євреїв - найбільшу концентрацію єврейського населення в тодішньому окрузі. Для єврейської громади починався довгий і суперечливий шлях до модерного міста. Він не був прямим. Євреї отримували нові можливості, але разом із ними з'являлися нові вимоги: освіта, знання німецької мови, інтеграція в міське суспільство, участь у світських інституціях. Одні представники громади бачили в цьому шлях до рівноправ'я. Інші боялися, що разом із набуттям прав буде втрачено традиційний уклад. Ця суперечність згодом стане однією з головних тем єврейської історії Чернівців.У XIX столітті Чернівці стрімко росли. Разом із містом росла й єврейська громада. За даними YIVO, 1850 року в Чернівцях проживало 4 678 євреїв, а до 1910 року їхня кількість зросла до понад 28 тисяч. Це була вже зовсім інша громада. Євреї поступово виходили за межі традиційної торгівлі. Вони ставали підприємцями, лікарями, адвокатами, ремісниками, банкірами, чиновниками. Вони купували нерухомість, створювали підприємства, входили до професійних організацій. І важливо: вони не просто жили в Чернівцях - вони дедалі активніше будували це місто разом з іншими його мешканцями. Особливо швидко цей процес пішов після революцій 1848 року та реформ у Габсбурзькій монархії. У 1867 році євреї Австро-Угорщини отримали громадянську рівноправність. Для Чернівців це стало важливим етапом перетворення єврейського населення на повноправну частину міського суспільства. Але разом із модернізацією постало нове питання: як залишатися євреєм у сучасному світі?Частина єврейської буржуазії дедалі більше переходила на німецьку мову й орієнтувалася на німецьку культуру. Для них німецька була мовою освіти, кар'єри та міського престижу. Ці зміни проникали навіть у синагогу. 1853 року головним рабином Чернівців став Еліезер Іґель. Він проповідував німецькою і залишався на посаді до 1892 року. Його діяльність була пов'язана з модернізаційним, реформістським напрямом єврейського життя. Але далеко не всі були з цим згодні. Ортодоксальна частина громади виступала проти реформ. У 1872 році ортодокси обрали власного рабина, фактично розділивши громаду. Лише 1877 року конфлікт вдалося врегулювати за посередництва австрійської влади. Так у Чернівцях зіткнулися два світи: традиційний і модерний. І обидва були єврейськими.До початку ХХ століття єврейська присутність стала настільки значною, що в міському політичному житті її вже неможливо було ігнорувати. У 1905-1907 роках Чернівцями керував Едуард Райс, пізніше міським головою був Сало Вайсельбергер. Обидва були євреями. Це важливий факт не тому, що єврейські бургомістри самі по собі були чимось винятковим. Важливіше інше: єврейська громада Чернівців уже не була спільнотою, яка існувала поруч із міською владою. Її представники самі очолювали місто. Однією з центральних фігур єврейського політичного життя був Бенно Штраухер. Він був адвокатом, політиком, депутатом австрійського парламенту й від 1903 року очолював єврейську громаду Чернівців. Він представляв Єврейську національну партію, яка прагнула політичного представництва євреїв як окремої національної спільноти. Але єврейські Чернівці не були політично однорідними. Навпаки. Тут сперечалися асиміляціоністи, сіоністи, соціалісти, прихильники їдишистської культури та прихильники івриту. Зрештою, питання «хто ми?» виявилося не менш складним, ніж питання «які права ми маємо?».У 1890-х роках у Буковині почав поширюватися сіонізм. 1897 року три делегати від Буковини взяли участь у Першому сіоністському конгресі в Базелі. 1901 року в Буковині виникла перша сіоністська організація. Але паралельно відбувався інший процес - відродження їдишу як мови сучасної культури. І тут Чернівці несподівано опинилися в центрі міжнародної історії. У серпні 1908 року до міста з'їхалися діячі єврейської культури. Серед них були відомі письменники Іцхок Лейбуш Перец, Шолом Аш, Авром Рейзен, Хаїм Житловський та інші. Вони приїхали не просто поговорити про мову. Вони приїхали поговорити про майбутнє. 30 серпня - 4 вересня 1908 року в Чернівцях відбулася міжнародна конференція, присвячена їдишу та його ролі в єврейському житті. Її ініціатором був Натан Бірнбаум - письменник, публіцист, педагог і політичний діяч.Питання було принциповим. Єврейський народ мав давню священну мову - іврит. Але мільйони євреїв Центральної та Східної Європи щодня розмовляли їдишем. Чи може мова повсякденного життя стати мовою сучасної єврейської культури? У Чернівцях на це питання намагалися дати політичну й культурну відповідь. І є щось символічне в тому, що місцем цієї суперечки стали саме Чернівці - місто, де одна людина могла говорити вдома їдишем, працювати німецькою, жити в румунському державному просторі, а поруч чути українську чи польську. Багатомовність Чернівців не була красивою легендою. Вона була повсякденною реальністю. Для єврейської громади мовне питання особливо гостро постало наприкінці XIX - на початку XX століття. Німецька давала доступ до австрійської освіти та міської культури. Їдиш залишався мовою значної частини єврейського населення й дедалі більше ставав мовою літератури та політичного життя. Іврит був пов'язаний із релігійною традицією, а згодом - із сіонізмом. Тому суперечка між прихильниками німецької, їдишу та івриту була водночас суперечкою про майбутнє. Якою буде єврейська людина в модерній Європі? Чернівці були одним із тих місць, де це питання можна було спостерігати буквально на одній вулиці.Перша світова війна змінила це місто. Російські війська тричі займали Чернівці. Частина єврейського населення залишила місто, і не всі після війни повернулися. Після розпаду Австро-Угорщини Буковина опинилася у складі Румунії. Єврейське життя не зникло. Навпаки, у міжвоєнні десятиліття Чернівці залишалися одним із найбільших центрів єврейського життя в регіоні. Перепис 1930 року зафіксував у місті понад 42 тисячі євреїв - близько 37 відсотків населення. На той час це була величезна громада. У міській раді були єврейські представники. Євреї працювали в професійних організаціях і Торгово-промисловій палаті. Кілька євреїв представляли Чернівці в румунському парламенті. Але водночас світ, який вони знали, почав ставати небезпечнішим. Румунська влада посилювала політику «румунізації», особливо в освіті. Антисемітські настрої ставали дедалі помітнішими. У 1930 році більшість єврейського населення Чернівців назвала їдиш рідною мовою. Тоді у Чернівцях євреї були однієї з найбільших громад, але час для цього світу спливав.У червні 1940 року до Чернівців увійшла радянська армія. Для євреїв це означало не припинення переслідувань, а зовсім іншу форму руйнування звичного життя. За даними YIVO, приблизно три тисячі представників єврейської буржуазії були депортовані до Сибіру. Те, що десятиліттями створювалося - приватні підприємства, майно, професійний статус, економічні зв'язки, - було зруйноване за новими радянськими правилами. Але те, що сталося через рік, було незрівнянно страшнішим. 5 липня 1941 року до Чернівців повернулися румунські та німецькі війська. Почалося переслідування євреїв. Відбулися вбивства, конфіскації майна, примусова праця, обмеження пересування. Загинув головний рабин Чернівців Авраам Марк. Єврейський Темпль був спалений.У жовтні 1941 року в Чернівцях створили ґетто. Почалися депортації до Трансністрії. За даними Яд Вашем, під час першої хвилі депортацій із Чернівців було вивезено 28 391 єврея. Цифра сама по собі важко піддається уяві. За нею - тисячі родин. Лікарі, крамарі, адвокати, робітники, письменники, діти, старі люди - ті самі мешканці міста, які ще недавно жили в будинках, ходили до шкіл, працювали в установах, торгували на вулицях, сперечалися про їдиш та іврит. Тепер їх везли з Чернівців.У цій історії є ім'я, яке неможливо оминути, - Траян Попович. Румунський доктор правознавства, адвокат, мер Чернівців під час окупації виступав проти депортації євреїв. Він звертався до румунської влади, намагався залишити в місті лікарів, інженерів, адвокатів та представників інших професій. Яд Вашем визнав його Праведником народів світу. Водночас важливо не перетворювати цю історію на легенду про одну людину, яка «врятувала всіх». Попович не міг зупинити саму систему переслідування. Депортації відбувалися, тисячі людей загинули, а громада зазнала непоправних втрат. Але його втручання дало шанс на життя багатьом людям. У масштабі катастрофи це не скасовує злочину. Але для конкретної врятованої людини це означало все.Після війни Чернівці вже не могли повернутися до того життя, яке існувало до 1941 року. Зникла міська єврейська більшість. Зникли родини. Зникли підприємства, товариства, школи, редакції, політичні організації. Зник той багатомовний міський світ, у якому їдиш був мовою повсякденного життя десятків тисяч людей. Але не зникла пам'ять. Вона залишилася в архівах, на старих фотографіях, у книжках, на єврейському кладовищі, у спогадах тих, хто пережив депортації, і в будівлях, які пережили ХХ століття. Залишилися імена. Еліезер Іґель. Бенно Штраухер. Едуард Райс. Сало Вайсельбергер. Натан Бірнбаум. Еліезер Штейнбарг. Авраам Марк. За кожним із цих імен - різна історія, різне бачення майбутнього, різна відповідь на питання, ким має бути єврей.Мабуть, найважливіше в історії євреїв Чернівців - не кількість відомих людей і не статистика населення, а те, що протягом кількох століть євреї були частиною міста, яке постійно змінювалося. Вони прийшли в історію Чернівців як невелика громада торговців і ремісників. Потім стали міськими підприємцями, лікарями та адвокатами, професорами й політиками, бургомістрами. Створювали школи, лікарні, благодійні установи, газети й культурні товариства. Це не була історія окремого світу, який існував десь «поруч». Єврейські Чернівці були частиною самих Чернівців. Їхня історія - це історія того, як невелика громада стала одним із головних учасників модернізації міста, як вона навчилася жити між традицією і модерністю, між їдишем, німецькою та івритом, між релігією і світським життям, між місцевою ідентичністю та єврейською національною ідеєю. А потім цей світ був майже знищений Голокостом.Тому, коли сьогодні ми дивимося на Чернівці, варто пам'ятати: за їхньою чудовою австрійською архітектурою стоїть історія людей, які тут жили, працювали, сварилися, закохувалися, будували, навчалися, писали книжки, виховували дітей і сперечалися про майбутнє. Серед них десятиліттями були десятки тисяч євреїв. І без них історія Чернівців була б іншою.Олег Хмельницький (Чернівецька єврейська газета «Czernowitzer Zeitung»)