У Чернівцях відкрили пам’ятник Праведнику народів світу - Траяну Поповичу

Відтепер вони стоять поруч - Меморіал в’язням Чернівецького гетто та новий пам’ятник Траяну Поповичу - людині, яка зупинила пекельне колесо смерті. На вулиці Сагайдачного, де колись кожен камень у бруківці дихав страхом, розпачем і прощанням, відтепер панує інше відчуття - глибокої, світлої вдячності та незгасної пам’яті.Чернівці знову пережили особливу, урочисту й водночас зворушливу мить, яка нагадала про нашу спільну людяність. Відкриття пам’ятника Праведнику народів світу Траяну Поповичу - це прагнення віддати належне людині, яка в найтемнішу ніч історії не дала згаснути світлу.Ініціатором, натхненником та організатором цієї знакової події виступив Ілля Хочь - почесний консул Латвійської Республіки в Чернівцях, голова ЧОБФ «Хесед Шушана». Завдяки його непохитній позиції та послідовній праці пам’ять про подвиг Поповича отримала гідне матеріальне втілення саме тут, де вона особливо відгукується в серцях.Втім, навіть день відкриття не минув без драматичних обставин, пов’язаних із реаліями сьогодення. Як розповів пан Ілля Хочь під час урочистостей, безпосередньо в день події встановити погруддя не вдалося. Причина виявилася суворою та буденною для нашого часу: скульптора Віталія Шелегіна «бусифікували». Через це погруддя встановили кількома днями пізніше....Осінь 1941 року. Місто охоплене жахом. Понад п’ятдесят тисяч чернівецьких євреїв готують до депортації в табори Трансністрії - на майже неминучу смерть. І в цей момент буковинський адвокат, тодішній примар Чернівців Траян Попович, ризикуючи, вириває з лап смерті двадцять тисяч людських доль, видаючи їм рятівні «авторизації»...

Під час заходу, перед виступом генеральної консулки Румунії в Чернівцях Ірини-Лоредани Стенкулєску, пролунав державний гімн Румунії - як знак глибокої пошани до великого сина румунського народу, який став рятівником для тисяч чернівчан.

Особливої проникливості та глибокого болю були сповнені слова голови Єврейської громади міста Чернівці Шапси Авербуха:
«...Цього року єврейська громада Чернівців уже вшанувала ім’я Траяна Поповича, увічнивши його на пам’ятній дошці в нашій синагозі «Ісраель» на вулиці Українській, 2. Його ім’я вписане золотими літерами поруч з іменами ще одинадцяти буковинських Праведників народів світу, визнаних ізраїльським меморіальним комплексом «Яд Вашем». А сьогодні ми всі раді вперше побачити цей пам’ятник.

Але я хотів би наголосити на одній важливій речі. Хіба не заслуговують на пам’ятник інші буковинські Праведники, які рятували людей? Траян Попович урятував двадцять тисяч людей, а хтось інший - лише одну людину. Проте перед Б-гом і совістю вони рівні. Адже, як сказано в Талмуді: «Той, хто рятує одне життя, рятує цілий світ». І ми знаємо, що серед простих буковинців були люди, які заплатили за свій гуманний вчинок не посадою, а власним життям! Достатньо згадати трагічний випадок 1941 року в Сторожинецькому районі, коли назустріч каральному загону вийшли п’ятеро селян. Вони намагалися зупинити карателів, але самі стали першими жертвами: усіх п’ятьох розстріляли. Імена цих загиблих героїв також мають бути увічнені.

Ми - Єврейська громада міста Чернівці та редакція чернівецької єврейської газети «Czernowitzer Zeitung» - разом із нашими партнерами активно працюємо над тим, щоб пам’ять про кожного рятівника євреїв була збережена. Я вірю, що зрештою кожен, хто заслуговує на таке визнання, буде гідно вшанований. Більшість із них були звичайними людьми. Вони не обіймали високих посад, не мали впливових покровителів і не могли розраховувати на чийсь захист. Проте свідомо ризикували власним життям заради порятунку невинних. Саме тому ми переконані: у Чернівцях має постати пам’ятник усім буковинським Праведникам. І рано чи пізно це станеться».

На завершення заходу рав Менахем-Мендел Гліценштейн зачитав поминальну молитву «Ель Мале Рахамім».

Сьогодні, коли дивишся на це місце на вулиці Сагайдачного, серце стискається від болю. Тут, де колись пролягала межа між життям і смертю, тепер стоїть нагадування: одна людина - без зброї та армії - спроможна протистояти системному злу, якщо в її серці живе милосердя.

Чернівці пам’ятають. І поки живе ця пам’ять - живе й людяність.

Михайло Красовський (Чернівецька єврейська газета «Czernowitzer Zeitung»)