CZERNOWITZER ZEITUNG
ЄВРЕЙСЬКА ОНЛАЙН ГАЗЕТА

Що не так у фільмі Голда. Судний день

Після перегляду біографічної стрічки ізраїльського режисера Гая Наттіва про прем’єр-міністра Голду Меїр , яка керувала Ізраїлем під час війни Судного дня 1973 року, залишилося дивне після смакове відчуття. З одного боку — це серйозна кінематографічна робота, варта уваги глядачів, у якій показано не лише доленосний момент історії єврейської держави, але й детально відтворено образ самої легендарної Голди Меїр, який нині значною мірою вже міфологізований.

А з іншого боку, я постійно ловив себе на думці, що чогось важливого у фільмі бракує. І під кінець стало зрозуміло, що цим важливим елементом була… сама Голда. Точніше — її там не було. Це був образ, створений оскароносним режисером, зіграний оскароносною британською актрисою Гелен Міррен, але самої Голди в ньому було мало.

І розгадка цієї помилки творців образу криється у найпершому кадрі фільму — великий план обличчя Голди, на якому лінія брови була неточною: кінчики опущені вниз, як у людини, що плаче, зламаної життям. У Голди Меїр же ці кінчики часто були підняті догори, що відображало зовсім інший життєвий настрій та характер.

Очевидно, режисер (лауреат «Оскара» за короткометражку) зосередився на історії, на сюжеті, на загальній атмосфері фільму, яку він зробив напруженою, у похмурих темних тонах, майже депресивною. Не додало інтересу й захоплення творців фільму «технічними» деталями на картах — хто і де стояв, куди рухався (дивізія, полк, бригада). А Міррен, працюючи над роллю, за її словами, акцентувала на болю, на моральних і фізичних стражданнях Голди у той період. І це їй у фільмі вдалося. Навіть занадто.

Але виникає питання: чому саме на цьому був зроблений акцент? Чому не на головному, що вирізняло цю жінку, — силі духу, залізній волі, непохитній впевненості та іскрометному гуморі у будь-яких ситуаціях, навіть у найтяжчих? Кадри документальної хроніки з Голдою Меїр у цьому фільмі дуже контрастували з образом, який створили режисер і актриса. Це була не Голда, а якась похмура жінка, млява, ледь не помирає, постійно закутана у дим цигарок, без яких вона не з’являлася в кадрі. Здавалося, що цей дим уже просочується крізь екран — настільки нав’язливо його показували.

А відомі історичні фрази Голди у фільмі звучали чомусь трохи невпевнено, без тієї внутрішньої сили та глибини, які й зробили їх легендарними. Куди зникли характерний блиск в очах і потужна енергетика? Всі знають, що Голда Меїр багато курила. Але хіба це настільки важливий штрих до портрета цієї історичної постаті, без якого не можна було обійтися у жодному кадрі з її участю? Хіба саме це вирізняло її як світового політика, чи в цій шкідливій звичці розкривався феномен її характеру?

Голда у фільмі — не справжня, не жива. Така не змогла б зробити нічого з того, що здійснила видатна дочка єврейського народу. І, звісно, прикро, що знаменита британська актриса не побачила нічого важливішого в образі Голди, ніж її біль і страждання.

Цю художню кінороботу, безумовно, варто подивитися хоча б тому, що вона — про долю Ізраїлю, про долю всього єврейського народу, яка тоді висіла на волосині. Вкотре. У цьому — страшна історична правда, яка чомусь не відпускає, не дає спокою, миру, тиші. Творча група зробила все можливе. Це їхній погляд, їхнє бачення. Щось подобається, а щось — ні. Але такі фільми треба дивитися, щоб зрозуміти, хто ми у цьому світі, а також хто стояв за можливістю жити своїм життям, на своїй землі.

А художніх образів Голди Меїр ще буде багато. І колись її таки зіграє ізраїльтянка — справжню, правдиву, нашу.
P.S. Фото з фільму чергуються з реальними фото Голди Меїр не лише для порівняння лінії брови, хоча багатьом коментаторам-«фахівцям» у пам’яті врізалася лише ця фраза — більшого вони, на жаль, зрозуміти в цьому тексті не змогли…

Михайло Красовський (Чернівецька єврейська газета "Czernowitzer Zeitung"













Додайте ваш коментар